Дорога попід ставом десь гряде,

Попід долину встелену травою.

Дорога та в Квітневе приведе,

Де кожен спогад гріє душу мою.

Моє село! Снаго мого життя!

В тобі тривог і жалю мого ріки.

Я відійду колись у небуття,

Та у тобі залишуся навіки…

Моє село! Кохані Жабокруки!

Тебе давно Квітневим вже зовуть.

Ми підростаєм – твої правнуки,

А ти для нас причалом вічним будь! 

                                                      Ірина Красуляк

      Серед мальовничої природи Жидачівського району заховалось село Квітневе. Село знаходиться  в пересіченій місцевості на півночі Жидачівського району. Сусідами є село Трибоківці, Репехів та Баківці – разом ці громади творять Баківецьку сільську раду. На півночі сільські землі межують  з селами Любешка та Серники, які належать до Перемишлянського району.

      Висоти тут сягають 400м. і в сонячну погоду з "вигона" можна було бачити на горизонті вершини Карпатських гір.

Перша письмова згадка про цю місцевість відноситься до 1374 р

В останні десятиліття перед перейменуванням назва цього села писалась чомусь Жабокряки, хоча у всіх старих документах і в розмовній мові село називалось Жабокруки. У 1974 році село було 
перейменовано на Квітневе.

Існує кілька версій походження назви Жабокруки.

• Так історик Василь Лаба в своєму краєзнавчому доробку «Історія села Жабокруки (тепер Квітневе) від найдавніших часів до 1939 року» - Львів 2009, схиляється до латинського походження  назви села і пов’язує його з племенем трибоки (Triboces, Triboci), яке жило в районі теперішнього міста Страсбург – у Франції.
• Вчений висловлює гіпотезу, що люди з цього племені опинившись на Галицьких землях (як гарнізон) могли тут осісти. Їхня любов до жаб’ячих ніжок викликала насмішкувате прізвище з боку сусідів-слов’ян. І це прізвисько могло звучати «жабораки». Адже слово «крак», продовжує розвивати думку краєзнавець, у сербохорватській мові означає «коліно»; нога у раа, сторона якоїсь фігури…
• 9 вересня 1374 року у Львові князь Володислав Опольський надав Жабокруки  Бенедикту з Кухар, при умові, що той оселиться «на Русі» - в цьому повідомленні вперше згадується село Жабокруки.

В XIII – XVII ст.. село  кілька разів переходило з рук в руки польським панам, пережило спустошливі татарські набіги, рейди турецьких вояків, утиски місцевих панів. Часті спустошення Жабокрук і сусідніх сіл були зумовлені й тим, що вони знаходились на давньому торговому шляху, який вів зі Львова до Галича через м. Бібрка, Стріличі, та Рогатин. Цим шляхом возили сіль, гнали стада волів з Поділля та Волощини до Львова, ясир до Криму… Вздовж шляху поставали численні митниці та корчми.

В 1763 році в Жабокруках мешкали 185 греко-католиків та 25 римо-католиків.  Земля в селі поділялась на дворища, які називались за прізвищами перших власників (предків). В одному дворищі проживало 2-4 родини. Було тих дворищ на той час близько 18.  В селі було розвинуте ткацтво, бджільництво, млин…

У 1820 році Жабокруки були власністю графа Северина Калиновського. Він мав тут двір, сад, гуральню, корчму, ставок і млин біля нього. Населення на той час нараховувало близько  280 осіб. 

Весною 1848 року в Галичині була скасована панщина. На пам’ять про цю подію при дорозі серед села, навпроти церкви був встановлений хрест і посаджено чотири липи біля нього. 

На початку 1874 р. газета «Школа» повідомила читачів, що громада Жабокруки постановила заснувати в себе впорядковану школу. Офіційно крайова шкільна рада зареєструвала її 29 грудня 1874р. Громада взяла на себе обов’язок матеріально утримувати школу (ремонтувати її, купляти необхідний інвентар), оплачувати вчителя.

В кінці XIX ст.. громада користувалась печаткою, на якій зверху півколом було написано "Gromada Szabokruki”. Всередині був зображений сніп, а над ним дві перехрещені коси.

20 січня 1912 р. в селі був заснований гурток товариства «Сільський господар».

Товариство ставило своїм завданням покращення сільського господарства через заснування кооперативних крамниць, громадських шпихлірів, впровадження мінеральних добрив, кращих порід худоби, сортів рослин. Хотіло підняти загальний рівень знань селян через читання лекцій на господарську тематику.

В місцевій школі на той час було 121 учнень.

Відомо, що до 1913 р. населення сягнуло 590 осіб, в школі навався 121 учень.

22 березня 1908р. в хаті Івана Баб’яка була відкрита читальня «Просвіта» яка нараховувала 81 книжку.
Селяни Жабокрук ставали членами читальні і платили членські внески - 1 золотий.

В 1932  робота читальні стала активізуватися. Бібліотека поповнилась новою літературою становила вже 208 книг та мала 48 читачів. У 1938 р. жабокруцька читальня купила 3-лампове радіо. В довгі осінні і зимові вечори в читальню сходилося до 20-30 осіб і відбувалися голосні читання книжок і газет (брак грамотних людей). Час від часу відбувалися в читальні реферати (виступи) на різну тематику, переважно патріотичну. Були при читальні і аматорські театральні гуртки.

У 1931р. аматорський гурток з 15 членів під керівництвом Михайла Чмира влаштував дві вистави: «Жертва темноти», та «Орендар господар».

Стаття прореферована за книжкою В.Лаба "Історія села Жабокруки (тепер Квітневе) від найдавніших часів до 1939 року" - Львів, 2009