Європейський
Союз – об’єднання держав з різним минулим. Держав, які часто воювали між собою.
Держав, список взаємних претензій між якими надзвичайно великий. До об’єднання
кожен приходив зі своїми болями та героями, які часто діаметрально протилежно
сприймалися іншими.
Політичне
майбутнє союзу значною мірою залежало від узгодження історичного минулого.
Це завдання
історикам та політикам багато в чому вдалося виконати. Платформою для
об’єднання стала орієнтація на спільні цінності, взаємоповага, ненаголошення на
конфліктних моментах минулого. Такими цінностями були, зокрема, демократія,
право на самовизначення народів, засудження тоталітаризму.
Тоталітарізм
довгий час представлявся лише в двох його подобах – фашизмі та нацизмі. Певне
замішання в наявну спільну платформу історичної пам’яті внесли нові члени ЄС –
країни Центральної та Східної Європи. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина,
Румунія, країни Прибалтики.
Прийнявши
спільні цінності, ці країни звернули увагу "старої Європи" на
комуністичний тоталітаризм.
Вони
заговорили про радянську армію, яка, визволивши Європу від нацизму, сама на
довгих п’ятдесят років перетворилася на жорстокого окупанта. Своїм завданням ці
країни бачили донесення правди про злочини під червоними прапорами. Вони
вимагали засудити комуністичні злочини нарівні з фашистськими та нацистськими.
Проте
засудження комуністичного тоталітаризму сприйнялося Європою далеко не так
легко. Адже серед провідних політиків ЄС було і залишається чимало ідейних
спадкоємців комунізму чи його сучасних симпатиків.
Резолюції,
прийняті європейськими організаціями в останні роки, свідчать, що під тиском
нових членів зрушення у цій справі таки почалися. Європейський Союз,
зацікавлений у тісній інтеграції, прийняв нові країни разом із тягарем їхнього
історичного минулого.
В Україні ж
досі немає єдиного спільного бачення історії. Тут досі тривають запальні
дискусії – про деякі її періоди та окремих діячів.
Проте з
певністю можна сказати: крига замовчування минулого скресла. Ми є свідками
справжнього "історичного буму". Небачений досі доступ до архівних
документів, збільшення наукових та науково-популярних досліджень, поява
спеціальних сайтів та документальних фільмів тощо.
Постійні
політичні дискусії довкола тих чи інших історичних питань є свідченням
загостреного інтересу суспільства до них.
Проте
політизація такої дискусії радше шкодить, аніж допомагає.
Адже як у
самій Україні, так і за її межами є потужні політичні сили, зацікавлені в
консервації радянського бачення на наше минуле. Опираючись на
інформаційні ресурси, вони розгорнули справжні бойові дії проти українських
спроб дати власну оцінку своїй історії.
Донедавна
інструментами у цій війні були переважно російські чи проросійські ЗМІ в
Україні та світі, окремі публіцисти чи громадські організації.
Як свідчить
20-й пункт резолюції Європарламенту від 25 лютого цього року, тепер у це
протистояння вдалося втягнути і цю поважну структуру.
Європарламент
"глибоко сумує з приводу рішення президента України Віктора Ющенка, що йде
з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру Організації українських
націоналістів (ОУН), що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання
"Героя України". Сподівається, що у цьому відношенні нове українське
керівництво перегляне рішення і підтримуватиме свою відданість європейським
цінностям".
ПАМ’ЯТАЙ
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
0
