Звернемось до самої історії цього свята, а також народних звичаїв, якими супроводжувалось це свято на Україні...
Це свято, як і свято Різдва й Успіння Божої Матері, засноване на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах (невизнаних офіційною церквою), передусім на протоєвангелії Якова і псевдоєвангелії Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії». Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин з св. Йосифом.
Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні посвяття. Про нього маємо згадки від V ст., але аж через кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. З проповідей на цей день Константинопольських патріархів, Германа (715—730) і Тарасія (784—806), випливає, що празник Введення був установлений у VIII столітті. Синайське Євангеліє з VIII століття, котре подарував до синайського монастиря імператор Феодосій III (715—717), між дванадцятьма празниками згадує і празник Введення. Цей празник мають і грецькі богослужбові книги з IX століття. Із ІХ ст. його починає святкувати вся східна Церква. Синайський Канонар (збірник церковних законів) з IX-X ст. подає празник Введення під такою назвою: «Празник Пресвятої Богородиці, коли була приведена в храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Константинопольської Церкви (IX—X ст.), хоча не подає ані апостола, ані євангелія на цей празник, але день 4 грудня поданий як: «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ». Евергетицький Типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і посвяттям. Службу на цей празник склали Григорій Нікомидійський (IX ст.), Василій Паґаріот і Сергій Святогорець.
На Захід празник Введення прийшов досить пізно — аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширився по цілій Європі. Західна Церква святкує празник Введення також 21 листопада.
Українські народні традиції, пов'язані зі святом..
Свято Введення за старих часів було пов'язане з початком нового року наших предків, а з плином часу відбулося свого роду злиття з християнським циклом свят. Дуже важливо, хто цього дня першим увійде до хати, оскільки, відповідно до народних вірувань, «перший полазник» приносить у дім
свою енергетику — на щастя або на нещастя. - Отже, якщо «перший полазник» — молодий, здоровий, та ще й грошовитий чоловік — найкраща ознака, це віщує здоров'я та добробут усій родині. Відповідно, якщо «перший полазник» — хворий дідусь, то значить, цю родину чекають хвороби й нестатки протягом наступного року. Найгіршою вважається ситуація, коли «першим полазником» стає літня жінка, та ще й недоброї вдачі. Саме тому старі люди цього дня старалися сидіти вдома, до чужої домівки не заходити — негараздів не віщувати.
- Якщо цього дня хтось сторонній захоче позичати щось — недобрий знак.
- Вважається, що до Введення можна лопатою копати землю, а після Введення й до самого Благовіщення — у жодному разі не можна: земля має відпочити й на наступне літо сили набратися. - Також не можна після Введення терти коноплі, оскільки таким чином можна накликати на себе зневагу від людей, а на поля бурю. До бурі на полях, за народними уявленнями, може призвести й прання білизни праником від Введення до дев'ятого четверга від Різдва Христова. - Категорично забороняється цього дня й шити, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, «увидіти», своє тіло. Звідси існує ще одна назва свята — Видіння.
автор Галина Чайка
|
